Звичайно ж, певна кількість дітей не люблять школу і готові на багато що, щоб уникати уроків, однак приблизно 1% дітей страждають від цієї фобії - боязні школи. Боязнь школи або відмова від школи зустрічається частіше серед хлопчиків у віці 11-12 років. У цьому немає нічого дивного, так як це вік переходу в середню школу і життя багатьох дітей помітно змінюється саме в цьому віці.

Дещо рідше зустрічаються випадки у віці 6-7 років, які зазвичай пов'язані з необхідністю вперше йти в школу, страхом розлученя з матір'ю. Окремі випадки мають місце у віці 14-ти років, коли вони можуть приймати форму депресій. В подальшому такі підлітки можуть відчувати страх перед навчанням в університеті або навіть перед роботою

Іноді відмова від школи може початися несподівано після тривалої хвороби дитини, шкільних канікул, зміни класу або школи. Втім, ці події не є єдиною причиною відмови, її коріння набагато глибші. Події, попередні відмови, логічніше розглядати як стартовий механізм. 

Боязнь школи розвивається повільно. Небажання відвідувати уроки поступово посилюється, у дитини з'являються ознаки занепокоєння, все частіше вранці вона шукає причини, з яких їй не потрібно йти до школи. Дитина скаржиться на головний біль чи біль у животі. Інші діти можуть відмовитися йти в школу і не вигадуючи причин. Деякі діти скаржаться на погане ставлення вчителів, однокласників, втому від навчання або говорять, що не можуть піти до школи, тому що у них погане передчуття. Відомі випадки, коли діти закриваються у кімнаті, шафі, залазять під ліжко, щоб не йти до школи і навіть роблять спроби самогубства.

Боязнь школи: реальна проблема чи банальні прогули?

Багато батьків завзято бачать у своїй дитині прогульника і не помічають більш глибокої проблеми. Але слід розуміти, що прогульники ніколи не виказують неспокою, коли опиняються в школі. Вони зазвичай без проблем збираються і йдуть до школи, але по дорозі повертають у невідомому напрямку, щоб вчасно повернутися додому. Діти ж, які страждають від фобії, категорично відмовляються навіть збиратися в школу, і роблять це у демонстративній формі. До того ж, прогульники зазвичай мають і інші проблеми з поведінкою - хуліганство, куріння, вживання алкоголю, дрібні правопорушення. Що стосується дітей, які висловлюють відмову від відвідування школи, то їх, як правило, характеризують як старанних учнів.

Професійна терапія

Зазвичай проблему відмови від школи не вдається вирішити простою розмовою, а ситуація досить серйозна для того, щоб звернутися до фахівця. Закон говорить про обов'язкову освіту для всіх дітей і у батьків немає іншого вибору, окрім як допомогти своїй дитині подолати страх. Якщо ж батьки вирішать зачекати, то проблема може не тільки не вирішитися, але і посилиться тим, що на сім'ю звернуть увагу соцслужби. Саме тому необхідно звернутися за професійною допомогою своєчасно. 

Як правило, ефективне лікування можуть запропонувати дитячі психологи. Вони допоможуть дитині зрозуміти причини своїх страхів, запропонують методи їх контролю, дадуть рекомендації батькам, як прискорити процес відновлення. Це дозволить повернути дитину в школу в найкоротші терміни. 

Деякі батьки йдуть на крайні заходи і переводять дитину на домашнє навчання в повній впевненості, що так краще для їхнього нащадка. Однак такі дії абсолютно не допоможуть дитині повернутися до школи. У постійного домашнього навчання є великий мінус. Це, звичайно ж, вирішує проблему відмови від школи, але не дає можливості дитині знайти необхідні соціальні навички, які так знадобляться їй в подальшому. По суті, це закривання очей на проблему, її ігнорування. 

У майбутньому такі діти із невирішеними проблемами, швидше за все, стануть постійними клієнтами психологів або будуть страждати від тривожних розладів. Їхні шанси поступити у вищий навчальний заклад значно знижуються і існує ймовірність, що вони просто не зможуть там вчитися через низький рівень соціалізації. 

Після кількох зустрічей з дитиною психолог зможе скласти план реабілітації, щоб якнайшвидше повернути вашого сина або дочку до школи. Як правило, лікарі можуть вибирати різні методи досягнення результату в залежності від особистих уподобань, ситуації та особливостей дитини, але практично будь-яка методика включає в себе наступні етапи: 

- Робота над встановленням довірчих відносин між лікарем і пацієнтом; 
- З'ясування причин розвитку фобії; 
- Десенсибілізація дитини до ситуацій, що викликають страхи і побоювання; 
- Навчання протистояти реальним ситуаціям. 

Завдання та дії батьків у процесі терапії також окреслює психолог. В окремих випадках може знадобитися і допомога шкільних вчителів у подоланні цієї проблеми. 

За матеріалами: mamaclub.ua