Глобальний експеримент над дітьми або вплив мультфільмів на психіку дитини
Останнім часом психологам усе частіше доводиться мати справу з поганою поведінкою учнів з підвищеною агресивністю і демонстративністю. Вона поводиться абсолютно некерована. Моделі поганої поведінки їх приваблюють, як магніт, хоча вони часто не бачать нічого подібного вдома і, звичайно, тисячу разів чули від рідних, що так поводитися не можна. Вже в чотири-п'ять років такі діти обожнювали бойовики. При цьому такі діти, по-перше, психічно нормальні, а по-друге, нерідко ростуть у забезпечених сім'ях, де в них є все: іграшки, розвивальні ігри, книжки. Є, щоправда, один нюанс. Майже всі вони з раннього віку захоплюються комп'ютерними іграми й телевізором. У чому ж справа? Може, наші діти стали жертвою якогось соціального експерименту? Ось, як це пояснює керівник Центру комунікативних досліджень ІСЕПН РАН, кандидата соціологічних наук Наталія Маркова, яка вивчає вплив на дітей і підлітків різних засобів масової інформації.
Вплив сучасних ЗМІ очевидний для фахівця. Сучасне західне мистецтво змінює, деформує психіку дитини. Ідеться про мультфільми і комп'ютерні ігри. Дуже сильно впливаючи на дитячу фантазію, вони дають нові установки і моделі поведінки.
Давайте розглянемо окремо кожне з вищезгаданих поведінкових відхилень. Почнімо з агресії. Згадаймо «Покемонів». (Цей мультфільм переглянули всі діти, в свій час, які зараз мають 14-15 років, показ продовжується на каналах ТV) До чого там зводиться основна дія? Ці істоти одна одну вражають, прагнуть знищити. А що переживає дитина, дивлячись мультфільм? Вона ідентифікує себе з його героями. Такі закони сприйняття художнього твору. А ідентифікуючи себе з істотою, що успішно нищить інших істот, дитина поступово засвоює агресивні моделі поведінки, що винагороджуються почуттям переможного торжества. У її психіці виробляється своєрідна канавка агресивності. Торована колія, по якій рухаються її почуття.
Але ж ви скажете, що у всіх мультфільмах є боротьба добра зі злом. Богатирі перемагають драконів, Іван-царевич-Змія Горинича. Чи є якась відмінність традиційних казкових мультфільмів від західних «шедеврів» нового покоління? Звичайно, є. Чому відбувається фіксація на агресії? У кожної людини в прихованому вигляді існує садо-мазохістський комплекс, і сучасні західні мультфільми його експлуатують, змушуючи дитину відчувати насолоду, коли герой мультфільму заподіює комусь шкоду. Це вміло стимулюється аудіо- і відеорядом. Багаторазове повторення подібних сцен викликає в дітей фіксацію на агресії і сприяє виробленню відповідних моделей поведінки. А в традиційних вітчизняних мультфільмах не смакували подробиці убивства... Та й узагалі, маленьким дітям намагалися не показувати подібних сцен.
Ось приклад заохочення демонстративності в мультфільмах. Узяти хоча б «Телепузиків». Кожна серія являє собою якусь повчальну розповідь, що теоретично має бути корисною малятам, оскільки вік, на який розрахований серіал, — це діти від півроку до чотирьох років (нажаль цей мультфільм, який транслюють рано вранці, полюбляють переглядати й діти підліткового віку!)
Цікаво, як саме формують таких дітей мультфільми останнього покоління. Дорослі люди, що дивилися цей серіал, нерідко звертали увагу на дивацтва, яких раніше ніколи не бувало в мультфільмах. По-перше, ігрові епізоди йшли два рази поспіль. А ще час від часу в «Телепузиках» демонструвалися мультиплікаційні вставки, що повторювалися кілька разів на тиждень. Ну, скажімо, «Хід тварин»: на екрані раптом з'являються тварини, зовсім різні, з різних природних зон: крокодили разом з бегемотами, пінгвінами, страусами. Вони йдуть дуже повільно, караваном, і їхній хід по екрану розтягується хвилини на три-чотири. Для кіно — це дуже великий час.
Зміст вставок — у долученні дітей до екрану. Причому у долученні страшному, гіпнотичному! Адже екран світиться. Його мерехтіння, що людина сприймає незалежно від своєї волі, має певний ритм. А мерехтливе світло, ритм і певним чином дібрані шуми гіпнотично впливають на психіку. Дитина впадає в транс і вже зовсім некритично сприймає усе, що йде з екрана. «Телепузики» — це послідовне створення людини - дебіла, що сидітиме перед телеекраном з відкритим ротом і ковтатиме будь-яку інформацію. І саме гіпнотичним впливом екрана можна пояснити той факт, що дитина не може відійти від телевізора, ця залежність на зразок наркотичної. А відлучення від наркотика спричиняє різку реакцію. Ось ще приклад мультиків, що є небезпечними для дітей. «Сімпсони», наприклад, спрямовані на впровадження девіантної поведінки в родині, і ви, напевно, знаєте, що батьки навіть подали в суд... Тут руйнуються норми поведінки дітей і батьків. У нормальному суспільстві так ні з ким не прийнято поводитися! І персонажів цього, з дозволу сказати, мультфільму не засуджують! Навпаки, все дуже мило і весело, «прикольно». Такий собі «чорний гумор». Яких заходів у сформованій реальності можуть вжити батьки та громадськість? Звичайно, необхідно вимагати від держави введення цензури на кіно- і телепродукцію для дітей. Інакше ми одержимо ціле покоління моральних і фізичних виродків. Але перекладати усю відповідальність на державу теж не варто. Батьки повинні розуміти, що дітям дивитися такі мультфільми-бойовики не можна! Категорично! Порівняйте зображення вітчизняних та зарубіжних героїв мультфільмів за кольором, виразом обличчя та характером персонажів.
«Капітошка» та «Губка Боб»
«Черепашки Ніндзя» та «Маша і Ведмідь»
Героїв вітчизняних мультфільмів та сучасних, наприклад, «Нові месники».
